RU, UA. Оповідання, 2024.  Четверта новела з циклу "Чорна поземка".

Містична розповідь на воєнному матеріалі.

Вибухи були ледь чутні.
Якби шум міста був голоснішим, більше насиченим і ненажерливим, він з'їв би ці далекі вибухи без залишку. Та й так ніхто не звертав на підозрілий шум уваги, поспішаючи у справах чи гуляючи з дітьми. Канали та чати вже віддзвонилися заспокійливим благовістом:
«Друзі, в області розпочалися тренування, без паніки! Сьогодні наші воїни відточують вміння стріляти з важкої та стрілецької зброї. Відлуння з полігонів може долинати до міста, тому якщо ви чуєте якісь бахи, не панікуйте, все під контролем. У разі будь-якої небезпеки ми повідомимо».
Весна, не до ладу подумав я. Перезимували.
У листопаді, пам'ятаю, всі боялися зими, що підступала. Я говорю про цивільних, мирняків, хто не поїхав за кордон; фронт — справа особлива. Одні бадьорилися, інші впадали в депресію, треті кипіли від безвихідної ненависті. Те, чого боялися, збулося — масовані ракетні удари по ТЕЦ та об'єктах інфраструктури, довгі години, а траплялося, що й дні без світла, тепла та води, поки комунальники, ці ангели-охоронці міста, без відпочинку та сну ремонтували та відновлювали зруйноване. І ось зима пройшла й згинула, а живі озирнулися, видихнули та сказали собі з деякою часткою полегшення:
«Ми живі!»

Електронна книга, написана російською мовою, перекладена авторами українською.