RU, UA. Оповідання, 2023.  Одинадцята новела з циклу "Чорна поземка".

Містична розповідь на воєнному матеріалі.

Труна стояла на двох табуретах.
У моєму дитинстві так виставляли труни біля під'їзду для прощання. Пізніше ця традиція пішла, а може, я просто перестав її помічати. Виносили табурети, ставили труну — відкриту, щоб усі охочі могли підійти, подивитися на холодні, загострені, вже чужі, нетутешні риси покійного, заплакати чи попрощатися без сліз.
Пам'ятаю, одні клали в труну квіти, пишні троянди чи скромні ромашки. Тоді я дізнався, що парна кількість квітів — для мертвих. Інші тримали букети в руках, збираючись поїхати на цвинтар і покласти букет на свіжу могилу.
Ця труна стояла закритою. Кришку прихопили цвяхами, щоб не сковзнула. Напевно, той, хто лежав у труні, не надто годився для огляду. Поруч поставили третій табурет із фотографією в рамці: молодий, не старше за тридцять, усміхнений лейтенант. Обличчя, що називається, простакувате, на щоках ямочки.
Край фотографії перекреслювала жалобна стрічка.

Електронна книга, написана російською мовою, перекладена авторами українською.