Дорогі друзі!

Сьогодні авторський сайт «Світ Олді» представляє благодійну публікацію роману в дванадцяти новелах «Пісні Петера Сьлядека» в перекладі українською. Переклад зробила Лорина Філоненко. Внутрішні чорно-білі ілюстрації Олександра Семякіна. Колоризація та обробка за допомогою ШІ Олега Ладиженського.

Частина отриманих коштів традиційно піде на благодійні волонтерські цілі. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.

Допомагаємо одне одному, виживаємо разом!

_____________________

Анотація:

Йде по шляхах-дорогах лютніст Петер Сьлядек, раз по раз приречений слухати випадкові сповіді: намагаються переграти долю розбійник, учень мага та наївна дівчина, кружляють в божевільному хороводі монах та суддя, джин призначає себе совістю хитрого купця, син вчителя фехтування плутає слово та шпагу, залізна рука лицаря-чаклуна повзе вночі в замкову каплицю, несе жах солдатам-найманцям невловимий Аника-воїн, і нарешті гравець у сірому пропонує Петеру зіграти в останню гру.

Великий дар — вміння слухати.

Важкий хрест — талант і дорога.

Цитата:

Ганс не знав, скільки часу він простояв, не годен рушити з місця.

Рип віконної рами. Скрегіт по камінню вежі: нижче, ще нижче.

Кігтистий павук спускався до жертви.

Коли щось шльопнулося в багнюку поруч зі старим, він зумів лише опустити очі. А хотілося бігти, нестися, мчати безоглядно до рятівних діжок із вином, що подарує забуття. У калюжі корчилася залізна рука. Ганс готовий був заприсягтися: паскудний протез дивиться на нього. Хоча як можна дивитися без очей, йому важко було пояснити. Мабуть, оцінивши слугу як тварюку нешкідливу і марну, ба більше, знайому, протез рушив далі. Закріплений намертво великий палець чіплявся за вибоїни, рухома четвірка інших пальців ворушилася на кшталт ніжок комахи, але рухалася рука погано. Її судомне ворушіння нагадувало пораненого, вмираючого солдата. Знайома картина: нещасний повзе до струмка, тягнучи за собою тельбухи. Ковток води, а там хай рай, хай пекло – однаково.

Рука повзла, стікаючи невидимою кров’ю, а за рукою брів вірний Ганс.

Як багато років поспіль ішов за чорнокнижником-бароном, не питаючи: куди.

Утім, зараз він знав – куди. Залізна рука повзла в замкову каплицю. Привид божевілля йшов пліч-о-пліч, знущально підморгуючи: що, заколотнику? Що, поплічнику чаклуна?! Дивись, насолоджуйся: задушивши пана, пекельний протез хоче помолитися за упокій грішника! Складеш компанію?!