Дорогі друзі!

Авторський сайт «Світ Олді» представляє вам благодійну публікацію нового оповідання Г. Л. Олді «АВТОГРАФ», плюс аудіо-версія в авторському виконанні Олега Ладиженського. Ласкаво просимо!

Війна не відпускає. Так, окрім військової прози за останні роки ми написали багато різного: цикл новел «Еллада» («Про що мовчав Гомер»), присвячений Стародавній Греції та її міфам, новий двотомний роман «Карп, дракон і журавель» із циклу «Чиста Земля» (фентезі-детектив на матеріалі альтернативної середньовічної Японії), роман «Сон метелика літньої ночі» із циклу «Чиста фентезі» (він же «Реттійський цикл» – іронічна пригодницька фентезі в іншому світі)… І все ж ми знов і знов повертаємося до війни, яку Росія розв’язала проти України, і яка триває вже котрий рік. Ось і наше нове оповідання «Автограф» – про тут і зараз, про нас з вами, про військових і цивільних, про живих і мертвих…

Частина отриманих коштів, як завжди, буде спрямована на благодійні волонтерські цілі. Адміністрація сайту встановила на оповідання кілька різних цін. У всіх зараз різні фінансові обставини – обирайте ту, яка вам по кишені.

Допомагаємо одне одному, виживаємо разом!

Цитата:

— Отже, «Час вибору». Книга про тут і зараз. Війна, тил, фронт. Волонтери та біженці. Солдати та цивільні. Не скажу, що це зовсім вже реалізм, бо я писав не тільки про живих. Який там реалізм, коли говорять мертві…

Біля дверей, притулившись плечем до стіни, стояв хлопець у формі ЗСУ. Здається, сержант. Єдиний у пікселі в усьому залі. Коли він встиг увійти, Гнатковський не помітив. Розвідник, не інакше! Чому стоїть, не сідає? Вільних місць вистачає. Не хоче пробиратися між рядами, відвертати людей від зустрічі? Соромиться сісти в перший ряд?

Або йому так зручніше — стоячи?

Сторонні думки не заважали вести зустріч.

— …тепер ставте питання!

Він знову поглянув на сержанта біля дверей. Той стояв, не змінюючи пози. На нього ніхто не звертав уваги.

— Ось ви пишете трилери, навіть «жахи». Ще й про «тут і зараз». А зараз у нас війна, жахів і без вас вистачає. Може, краще вам писати про щось світле? Позитивне? У вас же гарне почуття гумору…

— Я пишу про те, що болить. Про те, про що мушу сказати. Попри війну, у моїх книгах немає безнадії. «Хепі-енд», щоправда, теж трапляється нечасто, але є надія…