Дитя Ойкумени

Дорогі друзі!

Сьогодні авторський сайт “Світ Олді” розпочинає пролонговану публікацію “Дитя Ойкумени” – першої частини добре відомого вам роману-трилогії “Місту та світу”, продовження епопеї “Ойкумена” – у перекладі українською. Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка вже переклала роман-трилогію “Ойкумена”.

Регіна ван Фрассен – подарунок долі! – народилася телепаткою. В шість років дитина вперше дізналася про насолоду від влади і гіркоту заборон. У дванадцять вона познайомилася з терором і насильством. У шістнадцять – із суперництвом і брехнею. Так, космічний світ Ойкумени дорожить своїми менталами, як дорогоцінною рідкістю, але й силове поле не захистить тебе від холодних вітрів реальності. Танцюй на пагорбах, дитя з флейтою! Дитинство закінчилося, треба йти далі – в юність, сповнену чергових сюрпризів.

Роман «Місту та світу» знову відкриває нам галактичні простори Ойкумени, вже відомі читачеві з пригод Лючано Борготти, директора театру «Вертеп».

Ласкаво просимо до Ойкумени!

Періодичність подальшої публікації: два розділи на тиждень, у вівторок та п’ятницю. Завершення підписки орієнтовно планується наприкінці зими 2023 р. Після цього книга буде доступна в повному обсязі.

Частина отриманих коштів піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у війні, що розв’язана Росією. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.

Ілюстрація на обкладинці Володимира Бондаря.

А ще це перше ілюстроване електронне (і взагалі будь-яке!) видання «Місту та світу» з внутрішньою чорно-білою графікою. Iлюстрації створені за допомогою нейромережі Midjourney.

У дверях стояв молодий офіцер. Білий кітель, золото погонів. Шнури зі срібними наконечниками. Кортик із крученим руківʼям. На кокарді – атакуючий сокіл. Капітан-лейтенант ВКС Ларгітаса, зробила висновок Анна-Марія. Її дядьком по батькові був контрадмірал Рейнеке, старий холостяк, що душі не чув у племінниці. Знаки розрізнення вона вивчила раніше абетки.

– Так. Ви шукаєте когось?

Капітан дивився на Анну-Марію так, як у житті не буває і бути не може. Навіть спітнів, бідолаха. У сумʼятті зсунув кашкет на потилицю. Лихий, хлопʼячий чуб вибився назовні, заполоскався на протязі. Прапор покірності – здаюся на милість…

– Я? Шукаю, звичайно…

«Знайшов, – читалося на простодушному обличчі. – Вже знайшов».

Переляканий Нік Зоммерфельд задкував від Регіни ван Фрассен. Малюк ридав, розмазуючи кулаками сльози по обличчю. Раптом він кинувся геть – не розбираючи дороги, блідий від паніки. З розмаху налетів на Густава; обидва розтяглися на аморт-ковролоні, Густав навмання тицьнув кулаком, промахнувся…

«Здається, не забилися», – машинально зазначила Еліза.

Миттю пізніше до неї дійшла категорична неправильність того, що відбувається. Лише двоє з дітей мимохідь поглянули на тих, що впали, і – одразу відвернулися. Решта взагалі не звернула уваги на інцидент, поглинені грою. Нік і Густав піднялися на ноги, усміхнулися, ніби нічого не сталося, і деревʼяною ходою рушили назад. Нік більше не плакав. Густав – випадок надзвичайний! – не хотів продовжувати бійку. Серце Елізи дало збій, і раптом застукотіло, як двигун на форсажі. Дівчина зрозуміла, що відбувається, так ясно, з такою крижаною, пекучою впевненістю, ніби стикалася з позаштатною ситуацією десять разів на день. Насправді ж Елізі Солінгер, кавалер-дамі дошкільної педагогіки, доводилося бачити щось подібне до «космічного весілля» лише в записі. Вихователів попереджали: ймовірність дуже низька – але не дорівнює нулю.