Дорогі друзі!
Раді повідомити вам, що на авторському сайті “Світ Олді” щойно опубліковано нову “Повість про коропа, дракона та журавля”. Це четверта, фінальна повість нової книги Г. Л. Олді “Короп, дракон і журавель: Книга 1. Місяць у тумані”, яка продовжує цикл “Чиста Земля”. На вас чекає нова зустріч із дізнавачем служби Коропа-і-Дракона Торюмоном Рейденом, альтернативна Японія кінця XVII століття, фентезі, детектив — і терміновий виклик на острів із двома іменами, про який Рейден практично нічого не знає!
Книгу склали чотири повісті, написані у 2025-му році. “Повість про китайського стрибуна”, “Повість про молодого лахмітника” та “Повість про злочинне моління” вже були опубліковані на сайті раніше. Представляємо вам фінальну “Повість про коропа, дракона та журавля”!
Картина на обкладинці — Утаґава Кунісада (він же Утаґава Тойокуні III), 1853 р. Внутрішні чорно-білі ілюстрації Олександра Семякіна, колоризація Олега Ладиженського за допомогою ШІ.
Ласкаво просимо в Чисту Землю!
_______________
Цитата:
— Ти спершу в будинок княжича зазирни, — порадив Рю. — Побачиш, що там, і все зрозумієш. Може, й не треба нікому нічого доповідати.
— Теж правильно, — погодився Тіба. — Може, й не треба.
Й швидким кроком попрямував до будинку, де жив Сімадзу Муненобу.
Коли він зайшов до оселі, попередньо окликнувши княжича й не отримавши відповіді, то незабаром вся садиба, від воріт до дальньої кухні, почула, як кричить чоловік. Тіба Тода волав так, що в кожного, хто позбувся сну, холодок пробіг спиною, а всі волосинки на тілі встали дибки. Люди горохом посипалися назовні, не встигнувши змінити нічні кімоно на більш гідний одяг, — шпильками волосся заколоти, й то не встигли! — а Тіба все кричав і кричав.
До хати, однак, ніхто зайти не наважився. Стояли у дворі, переминалися з ноги на ногу; зітхали, боячись промовити слово. Чекали дзайбана, й він прийшов.
— Що таке? — зійшовши на веранду, запитав пан Кабаяма.
— Біда! — відгукнувся Тіба. — Велика біда!
Пан Кабаяма зробив крок у спальню княжича — й відгукнувся луною:
— Біда! Велика біда!
— Ніж! — голосно запитав Тіба. — Ніж прибрати чи нехай лежить?
Пан Кабаяма довго мовчав. Його мовчання переривалося лише бурмотінням жінки та хрипким диханням стражника. Мабуть, якби Тіба поставив своє запитання тихіше, так, щоб не почув натовп на подвір’ї, то дзайбан велів би прибрати ніж якнайдалі й забути про нього. Але Тіба і не подумав понизити голос, а це все змінювало.
— Не чіпати! — велів пан Кабаяма. — Нічого не чіпати, нехай лежить, як є. Слуг не пускати, прибирання не робити. Усе тільки з мого дозволу. Ясно?
— Слухаюся! — гаркнув Тіба.
Жінка заплакала.