Друга, фінальна частина нової повісті “Орфей і Еврідіка”.
Апарати керованого сну, цифровий океан, нейромережі та штучний інтелект… — утім, чи штучний? Нові технології та глибини людської психіки, дивні ритуали та їхні наслідки, щось за межею нашого буття — і війна, що вносить свої жорстокі корективи в усі пласти реальності.
Неможливість бути разом. Неможливість розлучитися…
“Орфей і Еврідіка” — повість цілком самостійна, але при цьому вона входить до нашого нового циклу “Особливий час”. Тож у другій частині “Орфея і Еврідіки” ви зустрінете не тільки нових персонажів, а й деяких старих знайомих з інших оповідань і повістей цього циклу.
Сайт “Світ Олді” представляє благодійну публікацію нової повісті Генрі Лайона Олді “Орфей і Еврідіка. Частина 2: Час збирання: тут камінь, там тінь” — другої, фінальної частини повісті “Орфей і Еврідіка” — двома мовами (в авторському перекладі).
Частина отриманих коштів традиційно піде на благодійні волонтерські цілі. Адміністрація сайту встановила на повість кілька різних цін. Обирайте ту, яка вам по кишені.
Допомагаємо одне одному, виживаємо разом.
Цитата:
— Доброго ранку, — сказав чоловік. — Як самопочуття?
— Нормально. Доброго ранку.
— Ось і славно. Дозвольте представитися: Реаніматор.
— Ви лікар, — зрозумів Орфей. — Ви тут працюєте.
— Я лікар, — погодився його співрозмовник. — Ні, я тут не працюю. Я в принципі лікар, за професією. А тут я на тих самих пташиних правах, що й ви.
Кругленький. Міцненький. Налитий. Не людина, стигле яблучко.
— Позивний, — здогадався Орфей.
— Щось на кшталт цього, — Реаніматор усміхнувся. — А вас як звати-величати?
— Орфей.
— Орфей? Значить, десь є й Еврідіка?
Схоже, Орфей змінився з лиця, бо Реаніматор схаменувся:
— Вибачте, будь ласка. У мене не язик, а помело, можу бовкнути зайвого. Якщо якось зачепив вас, прошу вибачення.
— Нормально, — відмахнувся Орфей. — Сигаретою пригостите? Я свої в палаті забув. Не хочу повертатися, в мене нога після поранення…
«Дай сигарету», — згадав він прохання мертвої Еврідіки. Й здригнувся, як від протягу. «Наклонись, луна, над горбатым Стиксом, над безумием черной воды, заходи, весна, на часок проститься — тяжело умирать молодым…»