Дорогі друзі!
Сьогодні авторський сайт «Світ Олді» розпочинає пролонговану публікацію книги «Вовченя» — першої частини добре відомого вам роману-трилогії «Дикуни Ойкумени», третього з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською. Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка раніше переклала романи-трилогії «Ойкумена» і «Місту та світу».
Ласкаво просимо до Ойкумени!
До вашої уваги пропонується пролог, а також перший і другий розділи: «ОП-ДІ-ДУ-ДА або МИ ЗАВАЛИМО СПРАВЖНЬОГО МОНСТРА!» і «ПЕРША ОФІЦЕРСЬКА або ЗБІР ГИЧКИ В ПОЛЬОВИХ УМОВАХ». Періодичність подальшої публікації: чотири розділи на тиждень, по два у вівторок та п’ятницю. Завершення підписки орієнтовно планується до середини серпня 2023 р. Після цього книга буде доступна в повному обсязі.
Частина отриманих коштів піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у війні, що розв’язана Росією. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.
Анотація:
Марк Кай Тумідус, громадянин Великої Помпілії, змалку мріяв про кар’єру військового. Розрив із батьком, сльози матері, мовчазний докір діда — ніщо не могло змінити рішення юнака. Кар’єра склалася, але не так, як розраховував молодий Марк. Курсант училища абордажної піхоти; щасливий дуелянт, невдаха-в’язень гауптвахти. Рядовий боєць, гроза «дідів» з мечами в петлицях, завсідник лазарета; вбивця отамана Гната. Молодший офіцер зовнішньої розвідки, третій навігатор «Дикуна», який змінив ім’я на прізвисько Бич. Людина з двома життями, і обидва, здається, добігають кінця.
Гвардії легат Тумідус, дядько Марка, міг би пишатися племінником. Чи зможе племінник пишатися дядьком — зрадником батьківщини, позбавленим расового статусу?
Цитата:
– Сідайте, курсанте. Ні, не сюди. У сьоме крісло…
– Слухаюсь, пане обер-маніпулярій!
– Застебніть манжети.
– Дозвольте звернутися! В манжетах немає ніякої…
– Відставити, курсанте. Застебніть манжети: ручні та ножні. Комір я зафіксую сам. І можете без чинів. Звернення «доктор» мене цілком влаштує…
Зітхнувши, Марк сів у крісло. Палець торкнувся сенсора, і рука встигла повернутися на підлокітник за мить до того, як із пазів виповзла манжета. Зап’ястя і щиколотки обвили чорні, лискучі змії, підморгуючи оченятами-вогниками. Окрім збору даних про стан здоров’я – пульс, частота дихальних рухів, артеріальний і внутрішньочерепний тиск, аналіз крові – манжети надійно втримували Марка на місці, не даючи робити різких рухів.
Перш ніж зафіксувати комір, що утримує голову курсанта, доктор Туллій змінив музику. У медбоксі, мабуть, не бувало ні хвилини тиші. Лютневі та флейтові концерти, сонати для клавесина, скрипкові дуети… Над цією дивакуватістю доктора потішалося все училище, але позаочі. Жартівникам, які ризикували підпустити Туллію шпильку, доктор спокійно роз’яснював, що під флейту навіть корови краще дояться. Якимось дивним чином із цього моменту всі процедури ставали для жартівників дуже болісними. Звичайна перевірка колінного рефлексу перетворювалася мало не на видалення зуба мудрості вуличним цирульником зі злиденних кварталів Раджамудри.
– Давить. Занадто тісно…
– Потерпіть, курсанте.
– Даремно ви це, лікарю. Я давно звик до ваших ін’єкцій.
– До звичайних – так. Сьогодні у вас перша «офіцерська», і досить сперечатися.
_____________________________
Ілюстрація на обкладинці Володимира Бондаря, внутрішні ілюстрації створені Евгенієм Ступніковим за допомогою нейромережі Midjourney.
