Дорогі друзі!
Сьогодні авторський сайт «Світ Олді» розпочинає пролонговану публікацію роману «Одіссей, син Лаерта. Книга 1. Людина Номосу» в перекладі українською. Переклад Галини Панченко, яка до того зробила також переклади інших романів з “Ахейського циклу”: “Герой має бути один” та “Онук Персея”. Внутрішні чорно-білі ілюстрації Олександра Семякіна.
Ласкаво просимо до Еллади!
До вашої уваги пропонується пролог, а також Пісня перша «ДОРОСЛІ ДИТЯЧІ ІГРИ». Періодичність подальшої публікації: дві Пісні на тиждень, у вівторок та п’ятницю. Завершення підписки орієнтовно планується ближче до кінця жовтня 2024 р. Після цього книга буде доступна в повному обсязі.
Частина отриманих коштів традиційно піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у війні, що розв’язана Росією. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.
Анотація:
Я Одіссей, син Лаерта-Садівника та Антіклеї, найкращої з матерів. Онук Автолика Гермесіда, досі щедро обсипаного хвалою та хулою, – й Аркесія-островітянина, забутого чи не відразу після його смерті. Правнук блискавки та кадуцею. Володар Ітаки, купи солоного каменю на задвірках Іонічного моря. Чоловік заплаканої жінки, що спить зараз у тиші за спиною; батько немовляти, що ворушиться в колисці. Герой Одіссей. Хитрун Одіссей. Я! я… Он їх скільки, цих «я». І всі хочуть повернутись. Ще нікуди не поїхавши, вони вже хочуть повернутись. То чи може статися інакше?
Цитата:
– …не за правилами! мури не ламають! треба йти у ворота…
– Сам іди у свої ворота! Там твої воїни! Он скільки! А я тебе обдурив! Я ззаду обійшов і мур зламав… Здавайся!
Вогненно-рудий малюк на підтвердження сказаного звалює ще дві-три жердинки в акуратній огорожі. Іграшкове «місто», з таким старанням збудоване його «супротивником», стає зовсім беззахисним.
Заходьте, люди добрі, беріть що хочете!
– Дзуськи!.. – бурчить білявий «противник», одноліток рудого. – Мур не можна зламати! Він кам’яний.
– А от і не кам’яний!
– А от і кам’яний! Його приручений циклоп будував… Коли ламають, гуркоту – трах-бабах! Мої б почули. Та й прибігли б!
– А от і не почули! А от і не прибігли! Твої всі біля воріт закам’яніли! – рудий (до того ж він ще й кучерявий, як аркадський баранець!) тицяє пальцем у дюжину яскраво розфарбованих фігурок із липи: варту міських воріт.
– Дзуськи! – не здається білявий, крадькома витираючи сльозу, негідну героя-полководця. – Ти навіщо мої мури пальцем ламав? Не за правилами! Боги не воюють!