Дорогі друзі!

Сьогодні авторський сайт «Світ Олді» розпочинає пролонговану публікацію книги «Втікач» — другої частини роману-трилогії «Блудний син», п’ятого з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською. Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка раніше переклала романи-трилогії «Ойкумена», «Місту та світу», «Дикуни Ойкумени» та «Втеча на ривок». Малюнок на обкладинці Володимира Бондаря, внутрішні чорно-білі ілюстрації Олександра Семякіна.

Ласкаво просимо до Ойкумени!

До вашої уваги пропонується пролог, а також перша та друга глави: «ВИ Й НІХТО ІНШИЙ або ЯКЩО НЕПРИЄМНІСТЬ ВИКЛЮЧЕНА» та «Я ПРИЙМАЛА ВАШІ ПОЛОГИ або ГОТОВІ ВСТУПИТИ В БІЙ». Періодичність подальшої публікації: чотири розділи на тиждень, по два у вівторок та п’ятницю. Завершення підписки планується на початку серпня 2024 р. Після цього книга буде доступна в повному обсязі.

Частина отриманих коштів піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у війні, що розв’язана Росією. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.

_______________________

Анотація:

Ойкумена на порозі війни. Три могутні цивілізації стягують бойові флотилії до місця майбутньої битви. Аскети-брамайни, вовки Великої Помпілії та Ларгітас, флагман технічного прогресу – всі готові вчепитися один одному в горлянку.

Причина розбрату – маленький хлопчик, диво із чудес. Навіть антиси, велетні космосу, що гуляють пішки між зірками, порушують свій нейтралітет.

Змови, інтриги, політичні скандали, секретні операції, а в підземному бункері батько та син вибудовують тендітну драбинку довіри та кохання. Куди приведуть їх ці сходи? Невже в небо?

Що далі? Всесвіту ніколи не бути колишнім.

________________________

Цитата:

Доріжка, викладена триколірною брекчією, ледь чутно поскрипувала під ногами. Не зменшуючи кроку, Тиран простягнув руку й погладив пухнасту лапу глянцево-зеленої інверси. На дотик хвоя була м’якою, шовковистою.

– Сюди, будь ласка.

Вони перейшли місток: ажурну дугу над штучним струмком. На вигляд іграшковий, не здатний витримати навіть вагу п’ятирічної дитини, місток спокійно пропустив би штурмовий танк, навіть не похитнувшись.

– Прошу вас.

Тиран відступив убік, даючи дорогу начальству.

Альтанка, куди вони ввійшли, нагадувала багаття. Темне полум’я осіннього плюща охоплювало її цілком. Пробиваючись крізь завісу листя, сонце забарвлювало людей у похмурий багрянець.

– Сідайте.

Ротангова лавка прогнулася під вагою генерал-лейтенанта ван Цвольфа.

– Навіщо? – буркотливо запитав шеф Управління. – Навіщо вам знадобилося прилітати сюди особисто? Навіщо ви витягли мене з кабінету в парк? Ми чудово могли зв’язатися звичайним способом…

– Будьте люб’язні, увімкніть конфідент-поле.

Не чекаючи реакції начальства, Тиран активував конфідент-режим на своєму комунікаторі. Секунду повагавшись, ван Цвольф зробив те саме. Генерал-лейтенант був буркотуном, але дурнем він не був. Якщо Ян Бреслау не хоче розмовляти в кабінеті, виганяючи шефа в парк, якщо він вважає, що одного конфідента замало, й наполягає на подвійному покритті – розмова піде серйозна, то краще швидше дійти до суті, аніж витрачати час на марні сперечання.