Дорогі друзі!

Сьогодні авторський сайт «Світ Олді» розпочинає пролонговану публікацію книги «Ангели Ойкумени» — третьої частини роману-трилогії «Втеча на ривок», четвертого з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською. Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка раніше переклала романи-трилогії «Ойкумена», «Місту та світу» та «Дикуни Ойкумени». Малюнок на обкладинці Володимира Бондаря, внутрішні чорно-білі ілюстрації Юрія Платова.

Ласкаво просимо до Ойкумени!

До вашої уваги пропонується пролог, а також перший і другий розділи: «КОЛАНТ, КОНТАКТ І ТРУНА НА КОЛІЩАТКАХ» та «ДВОЄ АНАЛІТИКІВ І БАК ІЗ ПЛІСНЯВОЮ». Періодичність подальшої публікації: чотири розділи на тиждень, по два у вівторок та п’ятницю. Завершення підписки планується наприкінці травня 2024 р. Після цього книга буде доступна в повному обсязі.

Частина отриманих коштів піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у війні, що розв’язана Росією. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.

_______________________

Анотація:

Обов’язок і любов рвуть на частини Дієго Пераля, вчителя фехтування. Ескалона охоплена війною. Шляхетність дворянина, честь солдата кличуть маестро додому, під прапори батьківщини. Але в темряві космосу ще жива душа Енкарни де Кастельбро. Пропозиція, яку роблять Пералю гематр Яффе та професор Штильнер, схожа на диявольську спокусу. Хто, крім Господа, вільний над життям і смертю? Ти будеш проклятий, маестро, що би ти не вибрав, ти будеш проклятий!

Чи станеш з рапірою проти ангела?

________________________

Цитата:

Виклик застав Маріо в ліжку.

Зрозуміло, в ліжку Маріо був не один. Він якраз мав намір розбудити пухнасту Рину (Піру? Пірину? Та ну її до біса!), щоб пограти в собачок. Довбаний уніком, здавалося, прочитав думки хазяїна й вибухнув громом фанфар. Ні, не виклик – повідомлення, а щоб йому! Фанфарами озвучувалися привіти із зовнішнього світу, які ігнорувати – собі дорожче. Ричачи й плюючись, Маріо зашльопав до журнального столика, де лементував горластий вісник. Рина-Піра-Пірина й вухом не повела. Фанфари, струс ложа кохання, лев’ячий рик – ніщо не в змозі було розбудити красуню. «Це я її заїздив!» – активуючи голосферу, Маріо випнув волохаті груди й розправив плечі.

Вийшло круто.

Сигнал від патрона прийшов у вигляді рекламного спаму. Далі Маріо Сонеллі діяв за накатаною схемою, вважай, рефлекторно. Конфідент-режим – пірнути у вірт – поблукати хвилин десять новинними коридорами, помилуватися рекламою побутових антигравів – уміють, коли захочуть! – і нарешті ковзнути поглядом по облупленій стіні приватних оголошень. Час і місце ховалися в дратівливому миготінні флуоресцентних рядків. Шифр примітивний, але якщо не знати ключа – спробуй розколи! Замовивши квиток, Маріо прикинув, що на рейс встигає із запасом, і повернувся до ідеї гри в собачок.

Рина-Пірина палко відповідала домаганням кавалера, хоча Маріо підозрював, що вона, як і раніше, спить. Втім, це його не збентежило.