Пролонгована публікація книги «Вовк» — другої частини роману-трилогії «Дикуни Ойкумени»

Дорогі друзі!
Сьогодні авторський сайт «Світ Олді» розпочинає пролонговану публікацію книги «Вовк» — другої частини добре відомого вам роману-трилогії «Дикуни Ойкумени», третього з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською. Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка раніше переклала романи-трилогії «Ойкумена» і «Місту та світу».
Ласкаво просимо до Ойкумени!
До вашої уваги пропонується пролог, а також перший і другий розділи: «ВИ ПСИХ, УНТЕР-ЦЕНТУРІОНЕ БИЧ!» і «ЗВОРОТНИЙ БІК ТАВРА». Періодичність подальшої публікації: чотири розділи на тиждень, по два у вівторок та п’ятницю. Завершення підписки орієнтовно планується ближче до кінця вересня 2023 р. Після цього книга буде доступна в повному обсязі.
Частина отриманих коштів піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у війні, що розв’язана Росією. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.
_______________________________
Анотація:
Марк Тумідус, офіцер ВКС Помпілії, зник безвісти за краєм Ойкумени. Збилася з ніг зовнішня розвідка, не знає: чи шукати далі, чи поховати заочно? Планує смертельно небезпечну експедицію дядько Марка – зрадник батьківщини, колишній легат Гай Тумідус. Отець Марка, інженер-енергетик Юлій Тумідус, заради сина входить у конфлікт зі службою імперської безпеки. Рада Антісів, велетнів космосу, шукає спосіб ступити в загадкову Кров, не замарав ноги.
А далеко від них на планеті Астлантіда веде свою війну маленький загін під командуванням унтер-центуріона на прізвисько Бич. Вовк вишкіряє ікла та веде зріділу зграю. Кожен крок – пастка. Кожен крок – спроба вирватися за прапорці.
_______________________________
Цитата:
– …Три… два… один… Старт!
Щільно стиснуті губи термосилових плит розійшлися. Відкрився зів десантного відсіку і катапульта мʼяким поштовхом язика відправила кісточку бота у відкритий космос. Увімкнувши маневрові рушії, бот каменем впав на добру сотню метрів униз, до планети, звільняючи «Дикуну» сектор обстрілу. Компенсатори інерції працювали справно, але від вигляду борту лібурни, що мчав угору, у Марка засмоктало під ложечкою. «Ми падаємо! Ми розібʼємося!» – волав зір. «Усе гаразд, ми не рухаємося», – меланхолійно констатував вестибулярний аппарат, спокійний, як ситий удав.
Конфлікт відчуттів, згадав Марк. Щоб він притупився, потрібно, як мінімум, пʼятдесят бойових десантувань. Імітатори тут не допоможуть. До кінця конфлікт відчуттів не зникне ніколи: так влаштований людський організм. Просто з якогось моменту ти перестаєш звертати на нього увагу.
Він зловив поглядом «труну» тубільного корита, що зависла за кілометр від лібурни. Вид лайби, як не дивно, примирив зір із вестибулярним апаратом. Сисне відчуття в грудях зникло. Марк розслабився, усміхнувся, і тут злоблива лайба плюнула в «Дикуна» рудим полумʼям.