Дорогі друзі!

На авторському сайті «Світ Олді» опубліковано ПОВНІСТЮ книгу «Клинки Ойкумени» — першу частину роману-трилогії «Втеча на ривок», четвертого з епопеї «Ойкумена» — у перекладі українською.

Переклад зробила Лорина Тесленко (Філоненко), яка раніше переклала романи-трилогії «Ойкумена», «Місту та світу» та “Дикуни Ойкумени”. Малюнок на обкладинці Володимира Бондаря, внутрішні чорно-білі ілюстрації Юрія Платова.

Ласкаво просимо до Ойкумени!

Частина отриманих коштів піде на допомогу українцям, які постраждали від бойових дій у війні, що розв’язана Росією. Адміністрація сайту встановила на книгу кілька цін. У всіх зараз різні фінансові обставини, тому вибирайте ту, яка вам по кишені.

______________________

Цитата:

– Що він умів найкраще?

– Ображати.

– Ваш учитель? Дон Леон?

– Так.

– Дивно. Я очікувала почути щось інше. Випади, стійки. Захисти. Уколи. Спеціальні терміни. Але ображати? Поясніть, прошу вас.

– Це буде важко, пані Ульпія.

– Ерлія. Просто Ерлія.

– Добре, донно Ерлія.

– Тоді вже донья Ерлія. Я незаміжня.

– Повторюся, доньє Ерліє: найкраще маестро Дільгоа вмів ображати. Я маю на увазі – ображати нас, учнів. Зі сторонніми людьми він поводився бездоганно. Багато хто намагався перейняти його манери, і я в тому числі – марно. Таким треба народитися…

Веранда була просторою та світлою. Тут чудово розміщувався стіл, трійця плетених крісел і ще один столик – круглий, маленький, із широкою вазою. Двічі на день слуги міняли фрукти у вазі на свіжі. Ще вони приносили нову прохолодну пляшку вина й забирали стару, навіть якщо пляшка залишалася цнотливо запечатаною, як незайманка. Дієго так і не зумів звикнути до комфорту, зручностей, до особистих апартаментів. Простір змушував нервувати, мовчазна турбота слуг тривожила. Коли ж маестро пояснили, що для зміни рушників їх треба без зайвих церемоній жбурляти на мокру підлогу у ванній… За номер, розміщений на південній стороні першого поверху, з видом на гори, платив спонсор команди. Усі спроби вмовити мар Дахана перевести скромного Дієго Пераля в простіший номер – бажано, загальний, із двома-трьома сусідами – провалилися. У готелі, як з’ясувалося, гостям не пропонували загальних номерів – тільки персональні.

Це пекло, зітхнув Дієго. Усі дари світу – мерцеві.